[identity profile] pan-baklazhan.livejournal.com
Цього року минає 60 літ з придушення одного з найбільших повстань в’язнів ГУЛАГу. Воно відбулося у Джезказганських марганцевих рудниках і увійшло в історію як Кенгірське повстання. Серед загиблих у тих подіях в’язнів був і о. Віктор Дулішкович, парох із с. Тур’ї-Ремети Перечинського району. Два свідки цього повстання Василь Рущак та Василь Микита ще й досі живі і мешкають у смт Буштино Тячівського району. Учасником повстання став і мій батько о. Іван Матейко, парох с.Новоселиця Виноградівського району.



Далі: )

Учасниками цього повстання були, як я вже згадував, і закарпатці — Василь Рущак та Василь Микита, обидва проживають у смт Буштино Тячівського району, та Микола Гаврилко, теж із Буштина, але вже покійний. А також був і мій батько, греко-католицький священик с.Новоселиця Виноградівського району, який, на щастя, залишився живим. Він багато нам розказував про важку працю в руднику. І про те, що коли у 1956 році, після хрущовської відлиги, прийшла довгождана воля, вчорашні в’язні перш за все пішли на місце, де були поховані жертви повстання, відправили панахиду та молитву на їхній спільній могилі.

Володимир МАТЕЙКО,
син репресованого.
м.Ужгород

"Новини Закарпаття"
pan_baklazhan: (Default)
[personal profile] pan_baklazhan
Цього року минає 60 літ з придушення одного з найбільших повстань в’язнів ГУЛАГу. Воно відбулося у Джезказганських марганцевих рудниках і увійшло в історію як Кенгірське повстання. Серед загиблих у тих подіях в’язнів був і о. Віктор Дулішкович, парох із с. Тур’ї-Ремети Перечинського району. Два свідки цього повстання Василь Рущак та Василь Микита ще й досі живі і мешкають у смт Буштино Тячівського району. Учасником повстання став і мій батько о. Іван Матейко, парох с.Новоселиця Виноградівського району.



Далі: )

Учасниками цього повстання були, як я вже згадував, і закарпатці — Василь Рущак та Василь Микита, обидва проживають у смт Буштино Тячівського району, та Микола Гаврилко, теж із Буштина, але вже покійний. А також був і мій батько, греко-католицький священик с.Новоселиця Виноградівського району, який, на щастя, залишився живим. Він багато нам розказував про важку працю в руднику. І про те, що коли у 1956 році, після хрущовської відлиги, прийшла довгождана воля, вчорашні в’язні перш за все пішли на місце, де були поховані жертви повстання, відправили панахиду та молитву на їхній спільній могилі.

Володимир МАТЕЙКО,
син репресованого.
м.Ужгород

"Новини Закарпаття"
[identity profile] pan-baklazhan.livejournal.com
Про мисливський маєток графа Шонборна у Берегові, який роками закритий для відвідувачів, журналістів та всіх інших "сторонніх осіб", я писав минулого року - див. Мисливський палац Шонборна – за залізною завісою .

І ось, дякуючи Революції, що триває, сталася історична подія - директор (він же ж і власник, хоч і доволі сумнівний) сьогодні, 14 квітня 2014 року, таки відкрив нашій невеличкій, але наполегливій громаді, двері підприємства. Наразі лише до парку...

Слово моєму колезі:

"Чому до унікальної історичної будівлі, практично символу Берегова - колишньої резиденції графа Шонборна, де в радянський час розмістився радгосп-завод "Берегівській" нині не пускають ні берегівчан, ні туристів - сьогодні спробували дізнатися представники активу Громадського Форуму Берегівщини та ГО "БерегМайдан".

Тож чому ? )

************************************

Очевидно, що цей візит лише один з перших кроків, з яких починаються дорогі в тисячи верст, але цей крок зроблений. Пропоную читачам полюбуватись видами сторічного палацу та дендропарку, які наразі для громади залишатимуться за парканом:

img 048


Прогулятись парком, подивитись на палац: )
[identity profile] pan-baklazhan.livejournal.com
Кораблям з назвою обласного центра Закарпаття вперто не щастить.

Невідомо коли точно і з яких часів повелося називати човни на честь видатних діячів або міст, що мають певне стратегічне значення. Ужгороду в цьому плані пощастило - аж два морських судна було названо його ім’ям. Однак доля кожного з них склалася трагічно. Перший у листопаді 1941 року підірвався на мині, а другий, через 70 років, теж у листопаді - відправлено на металобрухт…
Угорське судно «Унгвар» спустили на воду у лютому 1941 року. На урочистій церемонії в Будапешті на верфі Ganz & Co. була присутня дружина регентського комісара (губернатора) Підкарпатської Русі Міклоша Козми. Мабуть недарма, бо корабель було названо на честь найбільшого міста області – Унгвара (Ужгорода).
Цей круїзний човен мав довжину 71 метр, ширину 10 метрів. Перший його рейс по Дунаю мав відбутися вже у квітні. Однак довго послужити Угорщині у мирних цілях не вдалося – судно задіяли для інших цілей. У складі конвою у листопаді 1941 року «Унгвар» виконував перехід за маршрутом Суліна – Одеса. Човен перевозив вантаж військових припасів для німецької армії (141 тонну бензину в діжках, 916 тонн авіабомб, 469 тонн продовольства і 306 тонн зенітних боєприпасів). Вранці 9 листопада при проходженні замінованої акваторії зачепив носом міну, а у воду випав якір. Почалася евакуація екіпажу транспорту. Утім о 8.30 вибухнула інша міна, і транспорт миттєво затонув.

Що ж робив корабель з назвою «UNGVÁR» поблизу Одеси у 1941 році?

Після аншлюсу Австрії в 1938 році в місті Лінц була відтворена Дунайська флотилія, що підпорядковувалася Командуванню військово-морських сил Німеччини. До неї входили австрійські, угорські та чеські кораблі. Восени, після початку російської кампанії, сили флотилії стали основою корабельного угруповання німців на Чорному морі. Кораблі флотилії виконували два основні завдання: забезпечували перевезення нафти з румунських родовищ та постачали південні  фланги німецьких армій.

ungvar
«Унгвар» відправляється у перше плавання по Дунаю
[identity profile] pan-baklazhan.livejournal.com
Продовжуючи тему «тіньової архітектури» Берегова, слід звернутися до архітектурної пам’ятки, яка, без перебільшення, могла би бути одним із символів міста.

Йдеться про колишню літню мисливську резиденцію графа Шонбора. Цей палац із вежею збудовано наприкінці ХІХ ст., із розкішним внутрішнім оздобленням та парком біля резиденції.

11

+ 2 старі світлини )

В 1913 р. на її базі було відкрите угорське державне винне господарство, в 1920 р. за чехословацької влади палац став власністю республіканської спілки виноробів, а в радянський час (1954 р.) тут було створено Берегівський винзавод, який випускав вина, вельми популярні на просторах СРСР, відзначені преміями на міжнародних конкурсах.

Цьогоріч була гарна нагода відмітити сторічний ювілей виноробної історії колишнього мисливського палацу. Та, на превеликий жаль, вже багато років не працює славетний винзавод, навколо його приватизації час по часу спалахують скандальні публікації, і весь цей час доступ до палацу Шонборна закритий. Режим охорони тут настільки суворий, що мої неодноразові спроби потрапити хоча б у двір закінчувались відмовою. Абсурдність ситуації посилюється тим, що завод-палац, із величезними винними підвалами, знаходиться поряд із новим термальним басейном та готельно-ресторанним комплексом «Пачірта» (Жайворонок), який з року в рік розширюється і став популярним туристичним місцем.

Відтак, тисячам туристів замість дегустації берегівського вина та екскурсії чудовою резиденцією доводиться бачити наглухо зачинені ворота.

1

А якщо хтось з них зацікавиться старовинним палацом, то йому доведеться, як шпигуну, фотографувати скрізь діри в залізному паркані, яким обнесено частину периметра винного маєтку, чи намагатися зняти щось, високо закидаючи руки над цим іржавим одороблом. (Краще це робити в пору, коли дерева стоять без листя – хоч щось побачиш; саме тому частина фоторепортажу – осіння).


Роздивитись через паркан: )

Залишається апелювати до нової міської влади – може, їй вдасться розморозити стару проблему, і мисливській палац Шонборна впишеться в низку найвідоміших місць для відвідання у Берегові, вийшовши, нарешті, з буквальної тіні паркових дерев?


***
Вперше опубліковано в Мукачево-нет
[identity profile] pan-baklazhan.livejournal.com
Віддалене село Рафайново на Берегівщині не має чим особливо похвалитись – особливих архітектурних пам’яток тут нема, розвиненої інфраструктури відпочинку туристів на лоні природи, що непогано збереглася, не побудовано. А спадок радянської доби, який за розумного підходу міг би послугувати непоганою приманкою для особливих туристів, знищується на очах. Точніше, подалі від людських очей. Йдеться про колосальних розмірів військовий об’єкт, про який на Берегівщині здавна ходили чутки та легенди. Мовляв, в секретних бункерах та шахтах в лісі за селом знаходиться елемент «ядерного щита СРСР». Про вже демілітаризований екс-секретний об’єкт біля Рафайново заговорили в 2005 році, коли в районі спалахнув «преміксгейт» - вже трохи позабутий скандал із завезенням на Берегівщину через угорських кордон європейських промислових відходів. Тоді, в пошуках вирішення проблеми позбавлення від відходів, завезених як технологічні «премікси», була озвучена пропозиція заховати їх в бункерах колишньої військової бази. Місцевими мешканцями пропозиція була прийнята з обуренням, і від неї відмовились.

З тих пір про колишню базу не було чути. Нині й в інтернеті практично нічого про неї не знайдеш. То що ж там було? Як мені вдалося дізнатися, ніякого «ядерного щита» поблизу Рафайново не було.  Принаймні, в останні десятиліття - а от
в 1950-1960 рр. там, скоріш за все, базувався 101-ий ракетний полк із балістичними ракетами середньої дальності "Р-5", наземного базування.   Після 1965 р. ракети вивезли в інше місце дислокації, на заміну їм на величезній лісовій галявині під відкритим небом розташували  в повній бойовій готовності сотні вантажівок – там базувалось транспортне об’єднання резерву Міністерства оборони. В випадку «часу Х» вони мали бути готові перевозити солдат та озброєння. В залізо-бетонних бункерах розміщались майстерні для ремонту техніки, генератори та інші об’єкти транспортної інфраструктури. На превеликий жаль, тепер про все це можна казати виключно в минулому часі. Комплекс споруд, залишений радянською імперією, виявився нікому не цікавим. Не знайшлося бажаючих влаштувати тут, наприклад, базу для активного відпочинку – насамперед, любителів пейнтболу та інших ігор, що імітують бойові дії. На свіжому повітрі в оточенні лісу, в ангарах та бункерах, просякнутих духом мілітаристської епохи… Можливо, могли б бути й інші варіанти, але все пішло за найпримітивнішим та найтиповішим для нашого часу сценарієм. Весь той спадок став жертвою мисливців за металобрухтом.

Восени минулого року мав нагоду на власні очі подивитись, що залишилось від військової бази. Картини – наче з постапокаліптичного фільму: люди з кувалдами та ножівками відколупують шмати ангарів та вибивають з них арматуру. Далі зустрілася й більш організована бригада – з екскаватором, який ковшем руйнував черговий ангар… З тих пір минуло кілька місяців, за які, думаю, від вцілілих споруд залишилось ще менше. Що ж, пропоную читачам подивитись на ці фантасмагоричні рештки в інтер’єрі природи, що швидко відвойовує своє. Зовсім скоро тут буде просто молодий ліс…

Рафайново- 1

+10 )
[identity profile] pan-baklazhan.livejournal.com
Село Мужієво на Берегівщині вже багато років насамперед асоціюється із сумнозвісним золоторудником, який давно збанкрутував, лишивши після себе отруєні грунтові води, гори пустої породи, кілометри проритих штолень в тілі мальовничої гори та переповнене шламосховище. Тема реанімації рудника піднімається регулярно, причому лунають пропозиції добувати не лише золото, а й інші поліметали, зокрема, свинець. Питання, чи потребує щільно населений край, де розвивається туризм та виноградарство, свинцевого руднику (ото буде реклама – на всю країну, та й за її межі!) при цьому тихо замовчується. Ця тема – «Бути чи не бути поліметалевому руднику в Мужієві?», певен, буде підійматися ще не раз, і ми до неї повертатимемося. Тому наразі варто розповісти, чим цікаве село окрім гірничопромислового об’єкту. Скажу одразу – багато чим.

Справжні символом Мужієва є не рудник на горі, а руїни костелу Іоана Хрестителя, які одразу помічаєш в полі неподалік від дороги, коли заїжджаєш в село з боку Берегова. Руїни ці унікальні вже тим, що на Закарпатті, по суті, немає інших зруйнованих та невідновлених храмів. Є низка розкопаних фундаментів стародавніх церков, є кілька вцілілих, та вже непрацюючих, а от щодо залишених в напівзруйнованому стані – такі назвати важко. Хіба що костел Іоана Хрестителя, який був збудований ще у 1117 р., перша згадка датується 1337 роком. Є версія, що тоді храм був відновлений після попередньої руйнації. Католицький храм в 16-му столітті був перетворений на протестантський, а трагічного для краю Берег 1657 року був зруйнований рейтарами польського князя Любомирського, повторивши долю костелу Воздвиження Святого Хреста, що в Берегові.  На відміну від останнього, храм у Мужієві не дочекався реставрації. Цікава деталь – при відродженні берегівського костелу з мужієвського був перенесений портал (вхід), що нині знаходиться між ризницею та святилищем.  Сьогодні можна побачити лише потужні рештки того костелу, пробравшись до них по полю без стежинки. Місцеві кажуть, що час від часу доріжку протоптують, і навіть інколи зусиллями сільської громади влаштовують в руїнах прибирання, вичищаючи їх від заростів. Та цього, вочевидь, замало – пам’ятці історії та архітектури потрібна консервація, гідна вимощена стежка, табличка тощо. 

Руїни1

Читати більше: )
[identity profile] pan-baklazhan.livejournal.com
Соляний дім – одна з найстаріших будівель краю

Сьогоднішня Виноградівщина, а колись один з найменших в Угорському королівстві, та тим не менш відомий своєю норовитістю, комітат Угоча, давно цікавив мене своїми архітектурними пам´ятками, на жаль, не надто відомими ані туристам, ані закарпатцям. Зазвичай при згадці про цей край спливають образи руїн Королівського замку та рештків колись величного виноградівського Канкова, а також вцілилий та добре збережений палац Перені. Та насправді цікавих та історично цінних споруд на Виноградівщині значно більше. Одним з них пощастило, в інших доля склалась досить трагічно. Наприкінці жовтня мій добрий знайомий Владислав з виноградівського Нового Села, який займається туристичним бізнесом, влаштував мені та колезі мандрівку кількома селами регіону.
Почали із селища міського типу Вилок, в якому мене давно цікавила будівля, відома як Соляний склад, або Соляний дім.

23.75 КБ

Соледом
Дізнатись про Соляний дім )
[identity profile] pan-baklazhan.livejournal.com

 У середині листопада, який виявився несподівано теплим і сухим, я здійснив дві заплановані ще з літа короткі велосипедні подорожі Берегівщиною. Загалом, для любителів поєднувати веломандри із пізнанням цікавої архітектури Закарпаття Берегсас, який, як відомо, й сам є  містом палаців  – дуже зручна відправна точка. Він лежить на перехресті доріг у всіх чотирьох напрямках. Якщо рухатись по напрямку Мукачево – Виноградів, то в 7 км від Берегсасу, неподалік траси лежит Велика Бакта, віртуальну прогулянку якою ми вже робили влітку. Є чого подивитись і по дорозі на Іршаву – велосипедом неважко добратись принаймні до Кідьоша (Зміївки) та Великих Берегів, де є чимало цікавого („подорож” у цьому напрямку – у наступному пості). В протилежному напрямку лежить Угорщина. Там багато цікавого, але це – не за профілем нашого комюніті.

Тож ця мандрівка буде  до палацу в селі Балажер, що трохи вбік від траси на Мукачево. Прогулятись до палацу в Балажері: )

 

В одній з небагатьох знайдених  статей в інтернеті об’єкт моєї цікавості так і назвали старовинним замком, без лапок. Це, звісно, не замок, і не такий вже й старий. Маєток  побудований орієнтовно 1920 року, належав багатій сім’ї Чебі Погань. Але й нині місцеві звуть його палацем, по угорські - „каштей”. На однойменній вулиці він і розположився. Цей стильний будинок цікавий насамперед як взірець смаку тодашніх багатіїв – наскільки він відрізняється від кричущих новобудов сучасних скоробагатків! Навіть радянська доба не спромоглася знівечити його, як це ставалося з багатьма подібними будівлями.

92.59 КБ 


Прогулятись до палацу в Балажері: )

[identity profile] pan-baklazhan.livejournal.com
Гостювали у графа-скрипаля Плотені з Великих Лазів

У переліках архітектурних пам’яток Закарпаття палац Плотені стоїть на гідному місті, та далеко не всім нашим краянам відомий він та його неординарний господар. Зізнаюсь, і сам я лише минулого літа довідався про графа Нандора Плотені, який жив на Ужгородщині і не лише дружив із музичними метрами світового рівня, але й сам був свого часу в числі музичних „зірок”. Прочитавши про таке, вирішив обов’язково, при нагоді, зійти на зупинці „В. Лази”, що всього хвилин за 15 ходу автомобілем від Ужгорода, та особисто подивитись на об’єкт із циклу „дивовижне – поруч!”. Який можна побачити, проїжджаючи трасою на Мукачево вздовж села Великі Лази – із дороги добре видно жовту будівлю палацу, яка стоїть в оточенні дерев. Орієнтиром також виступає яскраво-червоний дах місцевої школи, що розташувалась по сусідству.

 

Читати далі: )
[identity profile] kans-gav.livejournal.com
ФЕНДЬ Іриней (Фен Юсянь, Джеремі Фен, 1868, с. Біштр на Закарпатті — 1948, м. см. невід.) — маршал Китаю, міністр оборони Китаю, контр-адмірал американської армії, військовий та політичний діяч.



Народився у збіднілій родині греко-католицького священика. Закінчив гімназію в Експеріясі. Замолоду подався за кордон. Заповзятливого хлопця приваблювала загадкова далека Америка, тодішнє Ельдорадо для енергійних і працелюбних чоловіків. То був час «золотої лихоманки», шукачі багатства й пригод стікалися з усіх куточків світу до Аляски. Отже, найнявшись матросом на корабель, він приплив у 1880-х роках до Сполучених Штатів. Але незабаром робота на Юконських копальнях йому набридає, і він іде на військово-морську службу. У 90-х роках сер Джеремі Фен (так його нарекли на флоті) закінчив школу морських офіцерів.

а далі... )

Profile

zakarpattja: (Default)
Про Закарпаття - з любов'ю :)

November 2014

S M T W T F S
      1
23456 78
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 4th, 2025 11:37 am
Powered by Dreamwidth Studios