Закарпаття

Віддалене село Рафайново на Берегівщині не має чим особливо похвалитись – особливих архітектурних пам’яток тут нема, розвиненої інфраструктури відпочинку туристів на лоні природи, що непогано збереглася, не побудовано. А спадок радянської доби, який за розумного підходу міг би послугувати непоганою приманкою для особливих туристів, знищується на очах. Точніше, подалі від людських очей. Йдеться про колосальних розмірів військовий об’єкт, про який на Берегівщині здавна ходили чутки та легенди. Мовляв, в секретних бункерах та шахтах в лісі за селом знаходиться елемент «ядерного щита СРСР». Про вже демілітаризований екс-секретний об’єкт біля Рафайново заговорили в 2005 році, коли в районі спалахнув «преміксгейт» - вже трохи позабутий скандал із завезенням на Берегівщину через угорських кордон європейських промислових відходів. Тоді, в пошуках вирішення проблеми позбавлення від відходів, завезених як технологічні «премікси», була озвучена пропозиція заховати їх в бункерах колишньої військової бази. Місцевими мешканцями пропозиція була прийнята з обуренням, і від неї відмовились.

З тих пір про колишню базу не було чути. Нині й в інтернеті практично нічого про неї не знайдеш. То що ж там було? Як мені вдалося дізнатися, ніякого «ядерного щита» поблизу Рафайново не було.  Принаймні, в останні десятиліття - а от
в 1950-1960 рр. там, скоріш за все, базувався 101-ий ракетний полк із балістичними ракетами середньої дальності "Р-5", наземного базування.   Після 1965 р. ракети вивезли в інше місце дислокації, на заміну їм на величезній лісовій галявині під відкритим небом розташували  в повній бойовій готовності сотні вантажівок – там базувалось транспортне об’єднання резерву Міністерства оборони. В випадку «часу Х» вони мали бути готові перевозити солдат та озброєння. В залізо-бетонних бункерах розміщались майстерні для ремонту техніки, генератори та інші об’єкти транспортної інфраструктури. На превеликий жаль, тепер про все це можна казати виключно в минулому часі. Комплекс споруд, залишений радянською імперією, виявився нікому не цікавим. Не знайшлося бажаючих влаштувати тут, наприклад, базу для активного відпочинку – насамперед, любителів пейнтболу та інших ігор, що імітують бойові дії. На свіжому повітрі в оточенні лісу, в ангарах та бункерах, просякнутих духом мілітаристської епохи… Можливо, могли б бути й інші варіанти, але все пішло за найпримітивнішим та найтиповішим для нашого часу сценарієм. Весь той спадок став жертвою мисливців за металобрухтом.

Восени минулого року мав нагоду на власні очі подивитись, що залишилось від військової бази. Картини – наче з постапокаліптичного фільму: люди з кувалдами та ножівками відколупують шмати ангарів та вибивають з них арматуру. Далі зустрілася й більш організована бригада – з екскаватором, який ковшем руйнував черговий ангар… З тих пір минуло кілька місяців, за які, думаю, від вцілілих споруд залишилось ще менше. Що ж, пропоную читачам подивитись на ці фантасмагоричні рештки в інтер’єрі природи, що швидко відвойовує своє. Зовсім скоро тут буде просто молодий ліс…



( +10 )

Соляний дім – одна з найстаріших будівель краю

Сьогоднішня Виноградівщина, а колись один з найменших в Угорському королівстві, та тим не менш відомий своєю норовитістю, комітат Угоча, давно цікавив мене своїми архітектурними пам´ятками, на жаль, не надто відомими ані туристам, ані закарпатцям. Зазвичай при згадці про цей край спливають образи руїн Королівського замку та рештків колись величного виноградівського Канкова, а також вцілилий та добре збережений палац Перені. Та насправді цікавих та історично цінних споруд на Виноградівщині значно більше. Одним з них пощастило, в інших доля склалась досить трагічно. Наприкінці жовтня мій добрий знайомий Владислав з виноградівського Нового Села, який займається туристичним бізнесом, влаштував мені та колезі мандрівку кількома селами регіону.
Почали із селища міського типу Вилок, в якому мене давно цікавила будівля, відома як Соляний склад, або Соляний дім.




( Дізнатись про Соляний дім )

Гостювали у графа-скрипаля Плотені з Великих Лазів

У переліках архітектурних пам’яток Закарпаття палац Плотені стоїть на гідному місті, та далеко не всім нашим краянам відомий він та його неординарний господар. Зізнаюсь, і сам я лише минулого літа довідався про графа Нандора Плотені, який жив на Ужгородщині і не лише дружив із музичними метрами світового рівня, але й сам був свого часу в числі музичних „зірок”. Прочитавши про таке, вирішив обов’язково, при нагоді, зійти на зупинці „В. Лази”, що всього хвилин за 15 ходу автомобілем від Ужгорода, та особисто подивитись на об’єкт із циклу „дивовижне – поруч!”. Який можна побачити, проїжджаючи трасою на Мукачево вздовж села Великі Лази – із дороги добре видно жовту будівлю палацу, яка стоїть в оточенні дерев. Орієнтиром також виступає яскраво-червоний дах місцевої школи, що розташувалась по сусідству.

 

( Читати далі: )