Закарпаття

28-30 червня на березі озера в селі Дідово (Дийда) на Берегівщині на відвідувачів свята чекатимуть незабутні виступи танцювальних та музичних колективів Закарпаття, виступи знаменитих команд Закарпатської ліги КВН, R&B гуртів, а також незабутні три дні грандіозних вечірок та море задоволення і розваг - лазерне 3D-шоу, вогняне шоу, піна та багато цікавинок.



На території будуть розбиті палатки для гостей, а також буде спеціально відведена кемпінгова зона для розміщення палаток відвідувачів.

Участь у фесті візьмуть такж відомі грути ROCK-H, ТРИСТА8ІСІМ, IN SUBMARINE.

Початок фестивалю 28 червня о 9.00.

День 1 “ВСПОМНИТЬ ВСЕ”
● Проект “ВЕЧНО МОЛОДЫЕ”, що нашумів на все Закарпаття (- DJ ELVIS\ -DJ ZHUK\ MC EDEG) і який масово збирав людей в м. Ужгород, буде радувати вас незабутньою музикою та хорошим настроєм

● + До цього всього незабутні хіти від 80-х і до сьогодні відіграють чи не найкращі диск-жокеї області:
- DJ ALIK
- DJ JOHNNY D
- DJ EAGLE
- Та парочка “ДЖЕНТЕЛЬМЕНОВ УДАЧИ”:
DJ KRABETSKY & DJ SNIPER
- DJ VASQ

( День 2 та День 3 )

ПОПЕРЕДНІЙ ПРОДАЖ КВИТКІВ ДО 28 ЧЕРВНЯ:
50 ГРН – 1 ДЕНЬ \ 120 ГРН – 3 ДНІ.

ВАРТІСТЬ КВИТКІВ НА ВХОДІ:
70 ГРН – 1 ДЕНЬ \ 200 ГРН – 3 ДНІ.

Джерело інформації: Закарпаття-онлайн

Невелике, населенням близько 2.300 чоловік, село Косино (офіційно – Косонь, угорською – Мезекосонь), розташоване в 20 км від Берегово, неподалік міжнародного пункту пропуску на кордоні з Угорщиною, останніми роками набуває слави термального курорту. Як водиться, із українською специфікою – наприклад, захопленням перспективних земель «потрібними особами». Та як би не було, колишні купальні не впізнати – замість примітивної бази відпочинку радянського штибу тут виріс рекреаційний центр, не гірший, ніж у закордонних сусідів, і що цікаво – з нетипово прийнятними цінами. Принаймні, туристів з Києва та регіонів тут дедалі більшає, вони все частіше надають перевагу комплексу термальних басейнів «Косино» сумнозвісній турбазі з басейном у Берегові, яка не вилазить із скандалів та викликає чимало справедливих нарікань. Реальними власниками комплексу чутки називають людей з нинішнього керівництва країною, включно з родиною Януковича. Перевірити справжність такої інформації провінційному журналісту навряд чи під силу, та й не надто цікаво.



Бо цікавлюсь іншим – історією краю та тим, що від неї збереглося. Побувавши в Косоні восени минулого року, відмітив для себе: село, розташоване за пару кілометрів від оздоровчо-туристичного комплексу "Косино", туристичного буму особливо не відчуває. Живе собі життям пересічного закарпатського села. Важко повірити, що не так давно, ще на початку минулого століття, це було містечко, адміністративний центр округу, якому підпорядковувалось понад два десятки населених пунктів. Мешканці якого, певно, все ще сподіваються на повернення колишнього статусу – принаймні, в неформальному стані потужного туристичного центру. Туристи з-за меж Берегівщини до села навідуються нечасто. І даремно – цікавому оку тут є на що подивитись.

( Зазирнути в колишній окружний центр Мезекосонь: )

Враховуючи той факт, що потужний залізничний термінал в околицях Батьова потроху здає свої позиції, селище це втрачає свій прото-міський статус і поступово повертається до первинного стану села, віддаленого від райцентру, із примарними надіями на краще майбутнє.Певно, кожен закарпатець знає про селище міського типу Батьово на Берегівщині. Адже це вузлова станція, на якій зустрічаються та розходяться поїзди в основні напрями Закарпаття (не випадково за радянській часів селище перейменували у Вузлове). Втім, приємних вражень це поселення мало кому залишає. Нині про це можна дізнатись з записів у блогах мандрівників, які подорожували нашим краєм та були вимушені чекати пересадки по кілька годин – і цей час витрачали, досліджуючи місце свого перебування. Колись, будучи студентом, я сам дослідив Батьово як ніяке інше село чи селище Закарпаття, адже в ранні 1990-ті сполучення було взагалі жахливим, і на шляху від Берегова до Ужгорода незчисленну кількість разів доводилось зависати на вузловій станції на три, а то й більше, години. Через багато років я вирішив дослідити, чи дійсно Батьово таке сіре та нецікаве, як про нього зазвичай згадують? І чи є в ньому щось, окрім славетної залізничної станції?




Як ніяк, це селище має давню історію, а не веде її з часів появи потужного залізничного вузла, як хтось думає. Люди почали селитися в цих місцях кілька тисячоліть тому. Археологи знайшли в околицях Батьова рештки трьох поселень: одне — епохи пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.) і два — перших століть нашої ери. Перші згадки про Батьово виявлені в письмових джерелах 1205 року. Щодо назви, то є припущення, начебто в цих місцях відпочивав хан Батий із військом під час свого чергового походу, хоча є і інші, прозаїчніші версії.
( Побувати в Батьові: )

Часто буває, що звичні тобі речі людині з іншого регіону (а тим більш – країни) здаються дивними. Вже не раз помічав, що такою диковинкою, притаманною Закарпаттю, є прикраси протестантських храмів. Адже їх вінчають не хрести, як у православних, греко- та римо-католиків, а здебільшого зірки та півники – що викликає подив у гостей краю. Чому саме півні? Про це можна віднайти чимало інформації, суть якої зводиться до наступних тез:

- в Новому завіті образ Півня має символічне значення певної вирішальної межі. Згідно євангельського мотиву, Півень стає емблемою святого Петра, знаком покаяння. За іншими трактуваннями, він є символом істинного проповідника Євангелія.
- в основі образу Півня в багатьох народних традиціях лежить його зв'язок із сонцем. Як і світило, півень відраховує час (звідси «перші півні», «до третіх півнів» тощо). В деяких культурах Півень стає символом воскресіння з мертвих, вічного відродження життя. У слов’ян цей птах здавна був віщим, здатним протистояти нечистій силі.
- до 5-го століття Півень повсюди вінчав церкви, символізуючи Христа.

Можливо, фахівці-теологи знайдуть більше відповідей, чому півня поміщають вінчати верхівки протестантських храмів. Я ж пропоную подивитись на «колекцію» цих птахів, які оселились на церквах Берегівщини, угорське населення якої здебільшого належить до кальвіністської Закарпатської реформатської церкви.
.


( + 10 )

На жаль, по всьому району віднайшов лише 11 пташок, до дюжини одного не вистачило. Тож нехай ним буде живий півень - бо, може, виключно-міські мешканці й не чули, як він горланить.  Це потрійне  "кукаріку!" годиться для розгону нічної нечисті:

Ще під час велопробігу «Вогонь на колесах»  через низку сіл Берегівщини, вирішив, що варто буде повернутись до них та детальніше повивчати місцеві видатні місця.  Нагадаю,  для привернення уваги до проблем велосипедістів та пропаганди краю, учасники пробігу з числа місцевих, а також з Угорщини та Румунії, проїхалися кільцем від Берегова через Велику Бакту, Гечу, Мочолу та Чому, та повернулися до міста. Велика Бакта вже була презентована в нашому товаристві,  тож наразі – про три інших села.

28-го вересня, за два дні до "БерегФесту", в Берегові відбулося невелике за масштабом, але цікаве дійство - вшанування Святого Венцела: 

"...у день пам’яті святого Венцела берегівські лицарі-винороби із однойменного ордену у супроводі священиків різних конфесій рушають на виноградники, що розташовані на Малій Горі. Тут зокрема розкинулися гарно доглянуті плантації відомих закарпатських виноробних підприємств «Айсберг» та «Котнар», у кожного з них тут по 60 гектарів.

Дійство розпочали з молитви за врожай – подякували Всевишньому за гарний цьогорічний та просили благословення на наступний рік. Місцеві священики щедро окропили святою водою не лише лозу та землю, де вона росте, а й самих господарів та виноробів. Прикметно, що служіння відбувається різними мовами та служителями різних конфесій – православним, римо-католицьким, греко-католицьким та реформатським. 

Користуючись нагодою, вітаю усіх читачів цього комюніті із Днем Архітектури, до якої вони, вочевидь, небайдужі. В цей спекотний день пропоную віртуальну прогулянку по цікавому селу Велика Бакта, що на Берегівщині.

Розташована в 7 км від Берегсасу, село Велика Бакта відоме як у нашій області, так і за її межами. Насамперед, розташованим тут Закарпатським інститутом агропромислового виробництва, одним із мережі наукових закладів Української академії аграрних наук. У інститута довга історія, на даний момент він переживає вкрай важкі часи. Аналізом, як то сталося, займатись не буду, аби не звинуватили в необ’єктивності, як ніяк, був співробітником цього закладу з десяток років.

Останні роки принесли Великій Бакті ще одну відомість, якої її мешканці воліли б позбутись. Йдеться про скандал, пов’язаний із завезенням наприкінці 90-х - початку 2000-х рр. до Закарпаття великої кількості відходів невідомого походження, із загальною назвою „премікс”. То слово, колись відоме більше агротехнікам як додаток до кормів, вже стало в закарпатському вокабулярі називним. Велика Бакта у 2005 та подальших роках опинилася в епіцентрі того скандалу (т.зв. „преміксгейту”), адже саме з подачі місцевих селян він набув суспільного розголосу. Репортажі з села, з якого бійці МНС вивозили невідому суміш, облетіли всі українські, та й закордонні, телеканали. Наразі пристрасті втихли, хоча про проблему варто не забувати – адже Берегово/Берегсас, куди зрештою потрапила більшість „преміксу”, так і не позбулося й половини всіх тих іноземних „подарунків”.

Але звернемось до теми куди приємнішої, моєї улюбленої – архітектурної. В нашому краї чимало сіл багаті на архітектурні пам’ятки, які, за аналогією з українськими туристичними маршрутами, варто було б назвати „малими замками Закарпаття”. Маю на увазі колишні панські маєтки, подекуди справжні палаци, хоча частіше скромні, але стильні садиби. Велика Бакта також має свій „малий замок”, якій в угорській літературі зветься Палацем Очкаї, хоч ця назва й некоректна з історичної точки зору, доцільніше казати про Палац Готтесмана. Село має давню історію, яка сягає 1232 року – часу першої письмової згадки. Століттям пізніше в ньому жила переважно прислуга з розташованого недалеко Боржавського замку. За однією з версій, сама назва – Бакта – походить прізвища угорських дворян Боктаї, яки певний час володіли селом. Воно ж часто переходило від одних володарів до інших, знало часи розквітів та занепадів, терпіло набіги – і орди хана Батия, і турецького султана Сулеймана І, і поляків, і австрійців. Здавна був у селі свій невеликий замок (зображень його наразі віднайти не вдавалось), на місті якого згодом звели акуратний палац. У 18 столітті, під час визвольної війни Ференца Ракоці ІІ, будівлю отримав у подарунок угорський офіцер Очкаї. Відомо, що семеро членів його родини згодом були поховані у фамільному склепі в парку, що був розбитий біля палацу. Останнє поховання відбулося у 1944 році, в склеп під мармурову плиту поклали тіло Гільди Очкаї, яке привезли з-за меж Закарпаття.

Той зовнішній вигляд, що можна бачити й нині, палац набув наприкінці 19-го століття, коли навколишні землі були викуплені австрійським землевласником Адольфом Готтесманом. Після смерті нащадків Готтесманів помістя перейшло у власність угорського королівства, і вже на початку ХХ-го століття в панському палаці та господарських будівлях розмістився королівський сільськогосподарський інститут. За зміни влади на Закарпатті, в недовгий чехословацький період, заклад не змінив профілю, як і під час повторного угорського володіння в 1939-1944 рр. У повоєнний час в будівлі палацу ненадовго розмістилась військова комендатура, потім - дитячий будинок. Згодом на базі угорського інституту створили Закарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію, яка у 1989 році стала Закарпатським інститутом агропромислового виробництва. Сьогодні будівля колишнього палацу (вона ж - головний корпус інституту) вона має цілком пристойний вигляд, кілька років тому зазнала ремонту, причому такого, що не спотворив її, як це в нас часто буває. Звісно, в її стінах вгадати колишню панську залу чи під’зд для карети не легко – десятиліття іншого життя далися взнаки. Однак, загалом, цьому палацу (Готтесманів, чи все ж Очкаїв – то вже хай історики розбираються) пощастило куди більше, ніж багатьом іншим подібним старожилам.

 

( Read more... )