![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
Колочава. Чеська та Радянська школи
Jun. 20th, 2013 02:44 pm![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
lyoshko.livejournal.com
За свою історію Колочава побувала у багатьох країнах. Школа у Колочаві встигла побувати у п'яти, а у шостій стала музеєм.
( дивитись )
lyoshko.livejournal.comЗа свою історію Колочава побувала у багатьох країнах. Школа у Колочаві встигла побувати у п'яти, а у шостій стала музеєм.
( дивитись )
«Попівська трійця» Берегівщини
Mar. 26th, 2013 04:32 pmpan-baklazhan.livejournal.comДивно, що село з начебто такою прозаїчною назвою – Попово в Україні лише одне, на Берегівщині (тоді як в Росії принаймні три села мають таке ж ім’я ). А здавалося б – скільки лише в нашому краї Поповичів? До Попівської сільської ради належать три села – власне Попово, Мале Попово та Гетен. До них не часто навідуються туристи, попри те, що як і більшість населених пунктів Закарпаття, ці села з давньою історією і мають чим здивувати, а то й вразити.
Лежать вони по дорозі за, певен, майбутнім термальним курортом Косонь, тож, можна надіятись, що колись і цим селам перепаде щось від омріяного туристичного буму. Головне село «трійці», Попово, знаходиться в 25 км від Берегова, тут живе трохи більше, ніж 900 чоловік. Перша згадка про село датується 1261 роком, де воно фігурує під назвою Поп. Назва місця Попі вказує на роль попа, і пов’язане із його проживанням в цій місцевості. Ймовірно, йдеться про католицького священика Ерасмуса Харашті, бо певний час село було його власністю. За легендами, існував недобудований храм, з яким пов’язували назву села. В ХІІІ столітті на місцевості створюється два поселення, Чонкаш та Попі. Чонкаш майже повністю обезлюднів в наслідок монгольської навали в 1241-1242 рр. Жителі цього села утекли до сусіднього поселення Попі, яке було укріплене стінами. Згодом нове поселення стали називати Чонкаш-Попі, пізніше буква «ш» загубилась, так сформувалася теперішня угорська назва села - Чонкапопі.
В XIV ст. літописи згадують Чонкапопі як квітуче село, яке від священника Харашті перейшло у спадок до родини Кереченьі. До епохи Реформації власники часто мінялися. В 1646 р. сільська громада перейшла в реформатство, в 1661 р. в селі було проведено єпископське засідання. В 1659 р. почала діяти церковна школа, яка припинила існування після 1944 р. В радянський час для дітей була збудована інша, сучасна, з якої ми й почали знайомство з селом, адже знали - зусиллями директора, вчителів та учнів тут влаштовано невеличкий музей побуту. До школи треба перейти через вантовий міст – споруда доволі незвична для села - через потічок, який зветься Міц. Він тягнеться вздовж Попово наче неглибокий рів, і повністю висихає в бездощову пору.
( Шкільний музей + Дерев"яний шедевр )
Лежать вони по дорозі за, певен, майбутнім термальним курортом Косонь, тож, можна надіятись, що колись і цим селам перепаде щось від омріяного туристичного буму. Головне село «трійці», Попово, знаходиться в 25 км від Берегова, тут живе трохи більше, ніж 900 чоловік. Перша згадка про село датується 1261 роком, де воно фігурує під назвою Поп. Назва місця Попі вказує на роль попа, і пов’язане із його проживанням в цій місцевості. Ймовірно, йдеться про католицького священика Ерасмуса Харашті, бо певний час село було його власністю. За легендами, існував недобудований храм, з яким пов’язували назву села. В ХІІІ столітті на місцевості створюється два поселення, Чонкаш та Попі. Чонкаш майже повністю обезлюднів в наслідок монгольської навали в 1241-1242 рр. Жителі цього села утекли до сусіднього поселення Попі, яке було укріплене стінами. Згодом нове поселення стали називати Чонкаш-Попі, пізніше буква «ш» загубилась, так сформувалася теперішня угорська назва села - Чонкапопі.
В XIV ст. літописи згадують Чонкапопі як квітуче село, яке від священника Харашті перейшло у спадок до родини Кереченьі. До епохи Реформації власники часто мінялися. В 1646 р. сільська громада перейшла в реформатство, в 1661 р. в селі було проведено єпископське засідання. В 1659 р. почала діяти церковна школа, яка припинила існування після 1944 р. В радянський час для дітей була збудована інша, сучасна, з якої ми й почали знайомство з селом, адже знали - зусиллями директора, вчителів та учнів тут влаштовано невеличкий музей побуту. До школи треба перейти через вантовий міст – споруда доволі незвична для села - через потічок, який зветься Міц. Він тягнеться вздовж Попово наче неглибокий рів, і повністю висихає в бездощову пору.
( Шкільний музей + Дерев"яний шедевр )
До Батьова – в пошуках цікавого
Jan. 22nd, 2013 02:07 pmpan-baklazhan.livejournal.comВраховуючи той факт, що потужний залізничний термінал в околицях Батьова потроху здає свої позиції, селище це втрачає свій прото-міський статус і поступово повертається до первинного стану села, віддаленого від райцентру, із примарними надіями на краще майбутнє.Певно, кожен закарпатець знає про селище міського типу Батьово на Берегівщині. Адже це вузлова станція, на якій зустрічаються та розходяться поїзди в основні напрями Закарпаття (не випадково за радянській часів селище перейменували у Вузлове). Втім, приємних вражень це поселення мало кому залишає. Нині про це можна дізнатись з записів у блогах мандрівників, які подорожували нашим краєм та були вимушені чекати пересадки по кілька годин – і цей час витрачали, досліджуючи місце свого перебування. Колись, будучи студентом, я сам дослідив Батьово як ніяке інше село чи селище Закарпаття, адже в ранні 1990-ті сполучення було взагалі жахливим, і на шляху від Берегова до Ужгорода незчисленну кількість разів доводилось зависати на вузловій станції на три, а то й більше, години. Через багато років я вирішив дослідити, чи дійсно Батьово таке сіре та нецікаве, як про нього зазвичай згадують? І чи є в ньому щось, окрім славетної залізничної станції?
Як ніяк, це селище має давню історію, а не веде її з часів появи потужного залізничного вузла, як хтось думає. Люди почали селитися в цих місцях кілька тисячоліть тому. Археологи знайшли в околицях Батьова рештки трьох поселень: одне — епохи пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.) і два — перших століть нашої ери. Перші згадки про Батьово виявлені в письмових джерелах 1205 року. Щодо назви, то є припущення, начебто в цих місцях відпочивав хан Батий із військом під час свого чергового походу, хоча є і інші, прозаїчніші версії.
( Побувати в Батьові: )
Як ніяк, це селище має давню історію, а не веде її з часів появи потужного залізничного вузла, як хтось думає. Люди почали селитися в цих місцях кілька тисячоліть тому. Археологи знайшли в околицях Батьова рештки трьох поселень: одне — епохи пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.) і два — перших століть нашої ери. Перші згадки про Батьово виявлені в письмових джерелах 1205 року. Щодо назви, то є припущення, начебто в цих місцях відпочивав хан Батий із військом під час свого чергового походу, хоча є і інші, прозаїчніші версії.
( Побувати в Батьові: )
pan-baklazhan.livejournal.comАкуратний та доглянутий двоповерховий будинок, який стоїть на околиці Берегова, по дорозі на село Астей та прикордонний пункт пропуску «Лужанка», навряд чи сам по собі приманить туриста, якщо той не знатиме про унікальність музею, що в середині. Та й корінні берегівчани ще не всі обізнані з метаморфозою, яка сталася кілька років тому з колишнім наркологічним диспансером «на Бучі». За радянських часів там примусово лікувалися люди, що внаслідок зловживання алкоголем отримали серйозних розладів психіки. Відтак, будівлю прозвали «дурним будинком» або «палацем божевільних», а ласа до страшних історій людська фантазія ще й поселила туди привід. Щодо палацу, то це не перебільшення. Споруду звели на території колишнього маєтку князів Ракоці, який, як і більшість земель сучасного Закарпаття, після поразки національно-визвольної боротьби угорців проти Габсбургів (1703-1711 рр), був переданий у володіння графа Шонборна. В другій половині 18-го століття ним була зведена садиба для керуючого маєтком у селі Буча (нині однойменний район Берегова). Основою маєтку став завод з виробництва спирту та алкогольних напоїв. Цікаво, що практично на його ж місті згодом розташували Берегівський консервний завод. Після входження Закарпаття до складу УРСР в колишній садибі (яку по праву можна назвати й невеличким палацем) розмістили вищезгаданий психіатрично-наркологічний диспансер із недоброю славою.
Наприкінці 90-х заклад виселився із будинку, який на той час прийшов у сильний занепад. Комплекс споруд передали Управлінню Закарпатської Реформатської Церкви (УЗРЦ), яка залучила до відновлювальних робіт кошти з Угорщини. В одній з будівель розмістився невеличкий Будинок пристарілих, а в центральній – Архів та Музей УЗРЦ. Після якісного ремонту у колишньої садиби почалося нове життя. Навіть зазнавши численних перебудов, вона зберегла основні риси типового невеликого угорського палацу, зокрема, два арочних входа, товсті стіни та хрещаті зводи під стелями.
( Зазирнути до музею: )
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}