[identity profile] pan-baklazhan.livejournal.com
Віддалене село Рафайново на Берегівщині не має чим особливо похвалитись – особливих архітектурних пам’яток тут нема, розвиненої інфраструктури відпочинку туристів на лоні природи, що непогано збереглася, не побудовано. А спадок радянської доби, який за розумного підходу міг би послугувати непоганою приманкою для особливих туристів, знищується на очах. Точніше, подалі від людських очей. Йдеться про колосальних розмірів військовий об’єкт, про який на Берегівщині здавна ходили чутки та легенди. Мовляв, в секретних бункерах та шахтах в лісі за селом знаходиться елемент «ядерного щита СРСР». Про вже демілітаризований екс-секретний об’єкт біля Рафайново заговорили в 2005 році, коли в районі спалахнув «преміксгейт» - вже трохи позабутий скандал із завезенням на Берегівщину через угорських кордон європейських промислових відходів. Тоді, в пошуках вирішення проблеми позбавлення від відходів, завезених як технологічні «премікси», була озвучена пропозиція заховати їх в бункерах колишньої військової бази. Місцевими мешканцями пропозиція була прийнята з обуренням, і від неї відмовились.

З тих пір про колишню базу не було чути. Нині й в інтернеті практично нічого про неї не знайдеш. То що ж там було? Як мені вдалося дізнатися, ніякого «ядерного щита» поблизу Рафайново не було.  Принаймні, в останні десятиліття - а от
в 1950-1960 рр. там, скоріш за все, базувався 101-ий ракетний полк із балістичними ракетами середньої дальності "Р-5", наземного базування.   Після 1965 р. ракети вивезли в інше місце дислокації, на заміну їм на величезній лісовій галявині під відкритим небом розташували  в повній бойовій готовності сотні вантажівок – там базувалось транспортне об’єднання резерву Міністерства оборони. В випадку «часу Х» вони мали бути готові перевозити солдат та озброєння. В залізо-бетонних бункерах розміщались майстерні для ремонту техніки, генератори та інші об’єкти транспортної інфраструктури. На превеликий жаль, тепер про все це можна казати виключно в минулому часі. Комплекс споруд, залишений радянською імперією, виявився нікому не цікавим. Не знайшлося бажаючих влаштувати тут, наприклад, базу для активного відпочинку – насамперед, любителів пейнтболу та інших ігор, що імітують бойові дії. На свіжому повітрі в оточенні лісу, в ангарах та бункерах, просякнутих духом мілітаристської епохи… Можливо, могли б бути й інші варіанти, але все пішло за найпримітивнішим та найтиповішим для нашого часу сценарієм. Весь той спадок став жертвою мисливців за металобрухтом.

Восени минулого року мав нагоду на власні очі подивитись, що залишилось від військової бази. Картини – наче з постапокаліптичного фільму: люди з кувалдами та ножівками відколупують шмати ангарів та вибивають з них арматуру. Далі зустрілася й більш організована бригада – з екскаватором, який ковшем руйнував черговий ангар… З тих пір минуло кілька місяців, за які, думаю, від вцілілих споруд залишилось ще менше. Що ж, пропоную читачам подивитись на ці фантасмагоричні рештки в інтер’єрі природи, що швидко відвойовує своє. Зовсім скоро тут буде просто молодий ліс…

Рафайново- 1

+10 )
[identity profile] pan-baklazhan.livejournal.com
Серед берегівчан село Гут (за радянських часів було Гараздівкою) відомо насамперед своїм лісом, куди полюбляють навідатись численні грибники. На повороті з головної траси, «біля лева» (дивного пам´ятника соцреалізму – до чого тут лев?, нині ще й кітчево розфарбованого згідно сучасних культурних тенденцій) в сезон завжди стоїть чимало збирачів грибів, переважно циган, які на місті реалізують  зібраний зранку лісовий врожай. 

ЛЕВ

Про зниклий замок, закинуту ВЧ та бункери-яблукосховища )
[identity profile] pan-baklazhan.livejournal.com
Про село Чикош-Горонда на Берегівщині «Вікіпедія» повідомляє скупо – «Засноване в 1900 році, населення 80 чоловік,  площа - 2,8 км²». Інтернет-проект «Все координаты Закарпатья» додає, що це найменше село в нашій області. Розташована Чикош-Горонда в трьох кілометрах в бік від траси Берегово-Мукачево, між селами Яноші та Гать, серед полів осушеного Чорного Мочара. Бажаючи дізнатись, а чи немає в селі чогось незвичного, забутого чи невисвітленого, я зробив туди велопрогулянку – і не пошкодував. 

1 - на Чикош

Про психлікарню, кинуті ракетні бункери, цікавий "соціальний будинок" чехословацької доби тощо )
[identity profile] pan-baklazhan.livejournal.com

Минулого літа наприкінці серпня я запропонував своєму товаришеві відзначити його найулюбленіше свято – „День десантника” - на, можливо, єдиному в Закарпатті місті, що до десанту має безпосереднє відношення – Полонині Рівній на Перечинщині. Загалом,  десантники святкують його на День Ільї, тобто 2 серпня, але, аби догодити усім учасникам походу, ми мусили вирушати значно пізніше. Та це не зіпсувало свята, і, забігаючи вперед, скажу – нашому єдиному екс-десантнику місце так сподобалось, що він твердо вирішив наступного року привести сюди своїх побратимів. Туристичні довідники зазвичай пропонують для нетривалого походу такий маршрут: вже відоме село-курорт Лумшори – „Комсомольське озеро” – полонина Рівна – водоспад Воєводин, але ми вирішили йти зворотнім шляхом. Стартувавши у Тур’їй Поляні, до якої добралися автотранспортом, вирушаємо вперед і в гору – до водоспаду, який є найвищим на Закарпатті. Це робить його вельми популярним серед відвідувачів, адже значну частину шляху від села, вздовж знаменитого рибника з фореллю, можна подолати автомобілем. Що не дуже радує - як на мене, давно пора привчати народ більше ходити, дихати свіжим повітрям самим та давати іншим, і для цього слід  максимально обмежувати потік самохідних бляшанок по території Природи. Більш просунуті надають перевагу велосипеду – по дорозі на водоспад нас обігнало чимало молодих людей обох статей, чи то чехів, чи словаків.

1



Попередньо почитавши про Воєводин на різних сайтах (насамперед, див. вичерпний звіт Алєкса Богданова на його http://www.tour.uzhgorod.ua/), побоювались побачити звичну вже картину з куп непотребу посеред природної краси. На щастя, побоювання не виправдались – попри масу людей, які суботнього дня порожнем підіймались до водоспаду, аби зробити фотосесію на фоні падаючого вниз із скель потоку, сміття навколо виявилось, так би мовити, в межах норми. Нашої, української, норми, само собою – тобто пляшки, пакети, пластикові флакони зустрічались в чималій кількості, але не в такій катастрофічній, як це буває у місцях масового туристичного паломництва.

2

Read more... )

Profile

zakarpattja: (Default)
Про Закарпаття - з любов'ю :)

November 2014

S M T W T F S
      1
23456 78
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 4th, 2025 11:36 am
Powered by Dreamwidth Studios