Закарпаття

Вийшов в світ кінцевий  матеріяльний результат дворічного проекту «Забезпечення передумов для створення міжнародного транскордонного Природного парку Сатмар-Берег»  - двомовна, українською та угорською, збірка "Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини" (проміжним результатом була детальна карта Берегівського району). Збірка складається з результатів двох досліджень, історико-архітектурного та екологічного. Перше в основному зроблене мною, друге - фахівцем-біологом.

Перша  й більша частина книги може слугувати добрим ілюстрованим довідником з архітектурних пам"яток та просто цікавих об"єктів міста Берегова та УСІХ населених пунктів Берегівського району.  Фрагменти майбутньої книги в більш публіцистичному вигляді викладалися тут в постах про села  Берегівщини.

Виглядає книга так (в реалі краще, фотографувати глянцеві сторінки вийшло проблематичним):




( Ще картинок: )

M17 Contemporary Art Center
Для тих наших друзів, які не мають змоги відвідати нашу виставку "Вогонь любові. Присвята Майдану" - проводимо своєрідну "віртуальну екскурсію" по найбільш знаковим її експонатам!
Представлена на фото нижче робота "Вставайте! Кайдани порвіте!" закарпатця з Берегівщини Анатолія Сакалоша. Він присвятив свою роботу з дерева до дня народження Тараса Шевченка. "Вона пов’язана з творами Кобзаря та подіями, які відбувалися і відбуваються у нашій державі. Саме вони і надихнули мене на цей образ", - каже закарпатський митець.

(с) Evgen Chorny

От і відбувся перший з анонсованих на 2014 рік фестивалів на Берегівщині - фестиваль гурки та ковбаси в прикордонному селі Астей (в радянському минулому - Лужанка). Я по технічних причинах (перша з яких втома від розтянутих аж по нині вакацій) не поїхав, відтак, репортаж мого товариша.

===

11 січня у селі Астей (Берегівщина) розпочався перший фестиваль ковбаси та гурки - які готують за угорськими традиційними рецептами. Цікаво, що гурку (або ковбасу-кров'янку) тут роблять переважно чоловіки. Чому? Бо це досить важка робота, яка потребує чоловічої сили. Але без жінок теж не обійтися - вони займаються приготуванням інших страв. Отже, для всіх є купа роботи. А смачний фестиваль триває - радимо вам завітати на нього ще сьогодні!





( Більше всього такого: )

Похвалюся: нарешті вийшло в друк двомовне (українською та угорською) видання "Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини" - матеріяльний результат дворічного проекту «Забезпечення передумов для створення міжнародного транскордонного Природного парку Сатмар-Берег» (ще одним стала детальна карта Берегівського району). Солідна книжка складається з двох досліджень - архітектурних та природних цінностей Берегівського району. Перша частина в основному виконана мною, дещо по ходу роботи я викладав і в цій спільноті (але ще не все). Друга - більш фахова, стосується екологічно цінних видів рослин та біоти Берегівщини.


Книга може легко слугувати довідником з архітектури Берегова та УСІХ сіл району.
Виглядає так (оскільки папір файний, глянцевий, то фотографувалось з проблемами):



( Більше картинок: )

28-30 червня на березі озера в селі Дідово (Дийда) на Берегівщині на відвідувачів свята чекатимуть незабутні виступи танцювальних та музичних колективів Закарпаття, виступи знаменитих команд Закарпатської ліги КВН, R&B гуртів, а також незабутні три дні грандіозних вечірок та море задоволення і розваг - лазерне 3D-шоу, вогняне шоу, піна та багато цікавинок.



На території будуть розбиті палатки для гостей, а також буде спеціально відведена кемпінгова зона для розміщення палаток відвідувачів.

Участь у фесті візьмуть такж відомі грути ROCK-H, ТРИСТА8ІСІМ, IN SUBMARINE.

Початок фестивалю 28 червня о 9.00.

День 1 “ВСПОМНИТЬ ВСЕ”
● Проект “ВЕЧНО МОЛОДЫЕ”, що нашумів на все Закарпаття (- DJ ELVIS\ -DJ ZHUK\ MC EDEG) і який масово збирав людей в м. Ужгород, буде радувати вас незабутньою музикою та хорошим настроєм

● + До цього всього незабутні хіти від 80-х і до сьогодні відіграють чи не найкращі диск-жокеї області:
- DJ ALIK
- DJ JOHNNY D
- DJ EAGLE
- Та парочка “ДЖЕНТЕЛЬМЕНОВ УДАЧИ”:
DJ KRABETSKY & DJ SNIPER
- DJ VASQ

( День 2 та День 3 )

ПОПЕРЕДНІЙ ПРОДАЖ КВИТКІВ ДО 28 ЧЕРВНЯ:
50 ГРН – 1 ДЕНЬ \ 120 ГРН – 3 ДНІ.

ВАРТІСТЬ КВИТКІВ НА ВХОДІ:
70 ГРН – 1 ДЕНЬ \ 200 ГРН – 3 ДНІ.

Джерело інформації: Закарпаття-онлайн

Віддалене село Рафайново на Берегівщині не має чим особливо похвалитись – особливих архітектурних пам’яток тут нема, розвиненої інфраструктури відпочинку туристів на лоні природи, що непогано збереглася, не побудовано. А спадок радянської доби, який за розумного підходу міг би послугувати непоганою приманкою для особливих туристів, знищується на очах. Точніше, подалі від людських очей. Йдеться про колосальних розмірів військовий об’єкт, про який на Берегівщині здавна ходили чутки та легенди. Мовляв, в секретних бункерах та шахтах в лісі за селом знаходиться елемент «ядерного щита СРСР». Про вже демілітаризований екс-секретний об’єкт біля Рафайново заговорили в 2005 році, коли в районі спалахнув «преміксгейт» - вже трохи позабутий скандал із завезенням на Берегівщину через угорських кордон європейських промислових відходів. Тоді, в пошуках вирішення проблеми позбавлення від відходів, завезених як технологічні «премікси», була озвучена пропозиція заховати їх в бункерах колишньої військової бази. Місцевими мешканцями пропозиція була прийнята з обуренням, і від неї відмовились.

З тих пір про колишню базу не було чути. Нині й в інтернеті практично нічого про неї не знайдеш. То що ж там було? Як мені вдалося дізнатися, ніякого «ядерного щита» поблизу Рафайново не було.  Принаймні, в останні десятиліття - а от
в 1950-1960 рр. там, скоріш за все, базувався 101-ий ракетний полк із балістичними ракетами середньої дальності "Р-5", наземного базування.   Після 1965 р. ракети вивезли в інше місце дислокації, на заміну їм на величезній лісовій галявині під відкритим небом розташували  в повній бойовій готовності сотні вантажівок – там базувалось транспортне об’єднання резерву Міністерства оборони. В випадку «часу Х» вони мали бути готові перевозити солдат та озброєння. В залізо-бетонних бункерах розміщались майстерні для ремонту техніки, генератори та інші об’єкти транспортної інфраструктури. На превеликий жаль, тепер про все це можна казати виключно в минулому часі. Комплекс споруд, залишений радянською імперією, виявився нікому не цікавим. Не знайшлося бажаючих влаштувати тут, наприклад, базу для активного відпочинку – насамперед, любителів пейнтболу та інших ігор, що імітують бойові дії. На свіжому повітрі в оточенні лісу, в ангарах та бункерах, просякнутих духом мілітаристської епохи… Можливо, могли б бути й інші варіанти, але все пішло за найпримітивнішим та найтиповішим для нашого часу сценарієм. Весь той спадок став жертвою мисливців за металобрухтом.

Восени минулого року мав нагоду на власні очі подивитись, що залишилось від військової бази. Картини – наче з постапокаліптичного фільму: люди з кувалдами та ножівками відколупують шмати ангарів та вибивають з них арматуру. Далі зустрілася й більш організована бригада – з екскаватором, який ковшем руйнував черговий ангар… З тих пір минуло кілька місяців, за які, думаю, від вцілілих споруд залишилось ще менше. Що ж, пропоную читачам подивитись на ці фантасмагоричні рештки в інтер’єрі природи, що швидко відвойовує своє. Зовсім скоро тут буде просто молодий ліс…



( +10 )

Невелике, населенням близько 2.300 чоловік, село Косино (офіційно – Косонь, угорською – Мезекосонь), розташоване в 20 км від Берегово, неподалік міжнародного пункту пропуску на кордоні з Угорщиною, останніми роками набуває слави термального курорту. Як водиться, із українською специфікою – наприклад, захопленням перспективних земель «потрібними особами». Та як би не було, колишні купальні не впізнати – замість примітивної бази відпочинку радянського штибу тут виріс рекреаційний центр, не гірший, ніж у закордонних сусідів, і що цікаво – з нетипово прийнятними цінами. Принаймні, туристів з Києва та регіонів тут дедалі більшає, вони все частіше надають перевагу комплексу термальних басейнів «Косино» сумнозвісній турбазі з басейном у Берегові, яка не вилазить із скандалів та викликає чимало справедливих нарікань. Реальними власниками комплексу чутки називають людей з нинішнього керівництва країною, включно з родиною Януковича. Перевірити справжність такої інформації провінційному журналісту навряд чи під силу, та й не надто цікаво.



Бо цікавлюсь іншим – історією краю та тим, що від неї збереглося. Побувавши в Косоні восени минулого року, відмітив для себе: село, розташоване за пару кілометрів від оздоровчо-туристичного комплексу "Косино", туристичного буму особливо не відчуває. Живе собі життям пересічного закарпатського села. Важко повірити, що не так давно, ще на початку минулого століття, це було містечко, адміністративний центр округу, якому підпорядковувалось понад два десятки населених пунктів. Мешканці якого, певно, все ще сподіваються на повернення колишнього статусу – принаймні, в неформальному стані потужного туристичного центру. Туристи з-за меж Берегівщини до села навідуються нечасто. І даремно – цікавому оку тут є на що подивитись.

( Зазирнути в колишній окружний центр Мезекосонь: )

Ці села можна назвати «ведмежим кутом» Берегівщини, щоправда, без ведмедів. Адже від райцентру до них відстань більша, ніж до сусідніх з Берегово міст – Мукачево, Виноградова та Іршави, тож навіть для більшості берегівчан вони є «невідомими землями». Йдеться про низку сіл, що відносяться до Свободянської сільської ради. Що в них цікавого, чи можуть вони привабити мандрівника чи дослідника рідного краю? Скажу так: захоплюючого тут мало, але цікаве можна знайти.

Почнемо з села Свобода, яка є адміністративним центром для поселень, що розташувались у відносній близькості від Тиси та кордону з Угорщиною. Село лежить в 40 км від Берегова, та в 45 км від Ужгороду. Населення (тут і далі – за даними перепису 2001 р.) – 854 людини. Перша письмова згадка датується 1282 роком. Угорська назва села (Нодьбокош, тобто Великий Бокош) походить від прізвища одного з перших, ще часів раннього середньовіччя, власників навколишніх земельних угідь. Згодом тривалий час, до 1919 року місцевими землями володіли представники угорської графської родини Лоняї. На цих землях була заснована низка невеличких хуторів (угорською – «майор», або «тоня»), на кожному з яких працювало по 20-40 батрацьких безземельних родин. Хутори (тоні) звалися Нодь Бокош, Кіш Бокош, Уй тоньо, Копітань тоньо, Богой Саллаш. На хуторах займалися тваринництвом та вирощували зернові, на період жнив землевласники наймали додаткових сезонних робітників. Про той факт, що ці хутори були маловідомими, можна судити, наприклад, зі звіту угорського дослідника Елека Фийнеша. Той в середині 19-го століття видав «Географічний словник Угорщини», з описом усіх провінцій тодішньої держави. Два роки тому частину великої книжки, що стосувалася території сучасного Закарпаття, переклали українською та видали в Ужгороді. В книзі є детальні описи більшості населених пунктів нашого краю, зокрема, й Берегівщини (причому як окремі села описані сучасні райони Берегова, що були згодом поглинуті містом), а от про предмет інтересу цієї статті – ані слова…

Поштовх до розвитку місцеві хутори отримали під час перебування Закарпаття в складі Чехословацької республіки. Нова влада, бажаючи міцно закріпитися на нових землях, розпочала політику, що отримала назву «слов’янізація угорського пограниччя». В її рамках почалася колонізація підкарпатських земель біля кордону з Угорщиною, вздовж Тиси від румунської границі і до Словаччини. В результаті було засновано цілу низку поселень, які стали основою кількох сучасних сіл (про одне з них, Гуняди, див. тут: «Чехословацькій «державній школі» в Гунядах – 80 років») . Ці поселення заселялися в першу чергу чехами (т.зв. легіонерами), а також переселенцями з гірських малоземельних районів нашого краю. Одним із найбільших поселень такого типу стала сучасна Свобода. Землі навколо невеликих хуторів були незаселеними («слободні»), тож місцевість назвали «Свободою». Наприкінці 1920-х років тут були засновані населені пункти Великий Бакош, Малий Бакош та Нове Батьово.



( Зазирнути до глибинки )

Часто буває, що звичні тобі речі людині з іншого регіону (а тим більш – країни) здаються дивними. Вже не раз помічав, що такою диковинкою, притаманною Закарпаттю, є прикраси протестантських храмів. Адже їх вінчають не хрести, як у православних, греко- та римо-католиків, а здебільшого зірки та півники – що викликає подив у гостей краю. Чому саме півні? Про це можна віднайти чимало інформації, суть якої зводиться до наступних тез:

- в Новому завіті образ Півня має символічне значення певної вирішальної межі. Згідно євангельського мотиву, Півень стає емблемою святого Петра, знаком покаяння. За іншими трактуваннями, він є символом істинного проповідника Євангелія.
- в основі образу Півня в багатьох народних традиціях лежить його зв'язок із сонцем. Як і світило, півень відраховує час (звідси «перші півні», «до третіх півнів» тощо). В деяких культурах Півень стає символом воскресіння з мертвих, вічного відродження життя. У слов’ян цей птах здавна був віщим, здатним протистояти нечистій силі.
- до 5-го століття Півень повсюди вінчав церкви, символізуючи Христа.

Можливо, фахівці-теологи знайдуть більше відповідей, чому півня поміщають вінчати верхівки протестантських храмів. Я ж пропоную подивитись на «колекцію» цих птахів, які оселились на церквах Берегівщини, угорське населення якої здебільшого належить до кальвіністської Закарпатської реформатської церкви.
.


( + 10 )

На жаль, по всьому району віднайшов лише 11 пташок, до дюжини одного не вистачило. Тож нехай ним буде живий півень - бо, може, виключно-міські мешканці й не чули, як він горланить.  Це потрійне  "кукаріку!" годиться для розгону нічної нечисті:

Село Велика Бакта, що на Берегівщині, неподалік районного центру, здавна відоме як у нашій області, так і за її межами. Насамперед, розташованим тут Закарпатським інститутом агропромислового виробництва, одним із мережі наукових закладів Української академії аграрних наук. 



Точніше, тепер це Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція – після років повільного занепаду інститут, який був створений на базі дослідної станції у 80-х, нещодавно був понижений в статусі, разом із усією мережею аналогічних профільних інститутів по Україні. Вчені-аграрії називають цей процес погромом галузі, адже Україні, яка мала б бути європейським сільгоспвиробником № 1, вкрай потрібне відповідне наукове підкріплення. Натомість маємо повальне скорочення фінансування в галузь, звільнення фахівців, втрату цілих наукових напрямків – і паралельно закріплення за Україною найбільш згубних для довкілля напрямків господарювання, таких як вирощування ріпаку та соняшнику. Втім, про повний крах казати зарано, попри всі труднощі, інститут-станція намагається триматись, зокрема, в вересні цього року на її базі пройшла міжнародна конференція генетиків . ( Читати більше: )