Закарпаття

В порядку новинної стрічки.

1. У Виноградові відкрився Пам"ятник Велосипеду. Сталося це ще місяць тому, але, думаю, не пізно й зараз повідомити про цю новину. Стоїть він біля центрального міського базару (не плутати з привокзальним), і окрім естетичної функції, носить і цілком практичну - велопарковуння.  Задум місцевого бізнесмена виконав Михайло Колодко за допомоги студентів Ужгородського художнього інституту ім. А. Ерделі.




2. На тій же Виноградівщині в середині травня відкрилася міжнародна велодоріжка, що з"єднує пункт пропуску "Вилок" з угорським пунктом "Тисабейкень". Доріжка довжиною всього  3 км, але це, сподіваємось, лише перша ластівка. На середину червня намічено відкриття такої ж на Берегівщині,  "Лужанка" - "Берегшурань".

На відкриття доріжки був запрошений господар веломагазину з Чопа, з невеличкою колекцією цікавих велосипедів. Зокрема, мене вразив оцей, вантажний:



( Ще велосипедів: )

3. Закарпатський гурт "Рокаш" (Rock-H) презентував новий кліп, і також на навколо-велосипедну тему. Слід відмітити, що фінальна сцена цієї байк-лав-сторі (загалом знятої в Мукачеві) розігралася на містку біля  піццерії под берегівським "горбатим" мостом. В кліпі знялися  просто файна дівчина з Мукачева Крістіа Білак та виноградівсько-всесвітній поет Андрій Любка.

Завершую свій короткий огляд архітектурної Угочі сумною доповіддю про напівзруйнований маєток в Новому Селі (Тисауйгей). Садиба заможної та знатної родини Уйгей занепадає буквально на очах. Якщо зійти з дороги, що веде на Виноградів, та підійти до цієї будівлі, то очам предстане жахлива картина -  розбиті двері, виламані шматки опорних стін, розкуречена підлога... Вочевидь, над беззахисною старовинною будівлею познущалися підлітки-варвари.



( Оцінити масштаб руйнувань )

Про подальшу долю маєтка поцікавились у новообраного голови села Василя Пінтє. Виявляється, ще в 1997 році колишній міні-палац, який за радянських часів побував  конторою колгоспу ім. Карла Маркса, початковою школою та дитячим садком, взявся опікати благодійний фонд «Голасок» («рибалки»). Та за майже півтора десятиліття не спромігся зробити нічого, і як результат – напівруїни, які треба негайно рятувати. Селу історична будівля вкрай потрібна. За законом, оскільки в ній перебував дитячий садок, цей профіль має бути хоча б частково збережений. І це можливо – влаштувати в низці приміщень заклад для дошкільної освіти дітей, а в решті розташувати музей села (благо,  нестачі експонатів не буде), зал для культурних заходів тощо. Головне – не втратити можливість врятувати цей історичний спадок...

Панський спадок колгоспа-мільйонера

Набагато більше, аніж описаному в попередньому матеріялі Соляному дому, пощастило іншій гідній уваги як туристів, так і закарпатців, видатній будівлі Виноградівщині – художній галереї в селі Пийтерфолво (за радянських часів – Петрово). Загалом, це село – явно непересічне навіть на Закарпатті, де неординарних сіл не бракує. Бо в якому ще селі - не те що в області, а й по всій Україні, є власний... луна-парк? В часи радянського дитинства із класом я побував там, каталися на «чортовому колесі» та інших механічних розвагах. Знаючи про сумну долю подібних атракціонів, більшість з яких не пережила важких 90-х, не чекав побачити той луна-парк вцілілим та доглянутим. Щоправда, нині він працює не часто, по святах – але ж живий!



А збудували таку розкіш за часів розквіту колгоспу «Прикордонник» (того самого, за кошти якого відновили Турула біля Вилоку на закаті радянської ери), що об´єднав п´ять навколишніх сіл і був потужною агропромисловою корпорацією, або, за тодішнім визначенням, «колгоспом-мільйонером». Неординарний голова колгоспу Андор Біров доклав зусиль і для цієї розваги, і для більш культурного явища – великої картинної галереї. Будучи шестиразовим депутатом Верховної Ради СРСР, він, побувавши в капіталістичному закордонні (в Британії та США!), вирішив піднімати культурний рівень селян і в 1986 році влаштував в тодішному Петрово художню галерею. Для цього запросив на пленер видатних закарпатських художників, які зробили основу майбутньої колекції – намалювали низку портретів місцевих передовиків праці, на яких з інтересом дивилися прості односельчани. Згодом колекція поповнювалася, і наразі вона налічує близько 200 робіт відомих закарпатських митців - Антона Кашшая, Василя Габди, Володимира Приходька, Василя Скакандія, Володимира Микити та інших.

( Подивитись палац міністра із картинною галереєю )