Закарпаття

Дуже давно, тоді, коли боги стародавніх греків сиділи на Олімпійській горі й панував серед них громовик старий Зевс, багато прикростей і клопоту всім завдавав п'яничка і гультяй Вакх. Надаремно намагався Зевс умовити його не зловживати доброзичливістю богів. Вакх посилався на те, що він бог виноградарства й виноробства і йому не пристала тверезість. Що, мовляв, було б, якби він проповідував вино, а сам воду пив?! В очах людей він був би брехуном! Отак відповідав непутящий бог і продовжував свої вакханалії. Надокучило це старому Зевсу. І вирішив він випровадити непокірного бога на заслання. Але куди? Не можна ж його вислати туди, де люди займаються виноградарством!


І раптом його погляд спинився на бовваніючих на півночі від Олімпу горах Карпатах, саме там, де ріка Уж виривається з гірських ущелин на рівнину. Адже богові та ще з високого Олімпу все видно!
Придивляється і бачить, що коло села Горян на спадистому горбочку, крім густого чагарника шипшини й терну, нічого нема.

— Ось куди! — вигукнув Зевс і одразу видав наказ про заслання Вакха. «Отам він виправиться,— думав старий бог,— там він серед місцевих варварів позбудеться своєї звички. І від спраги не помре. Може пити скільки влізе тернове вино. А як його не вистачить, то досить води в річці Ужі!»

Так наказ і був готовий: «Вислати бешкетника й гульвісу Вакха на виправлення в село Горяни!»
А Вакх тим часом не ловив гав. Коли до нього прийшла сторожа, яка мала його супроводжувати на заслання в далекі Горяни, у нього під тогою вже була схована виноградна лоза.

( а далі... )