Закарпаття

Від постового: хоч гуцули не закарпатські, а прикарпатські - але яка в даному випадку різниця? Файно ж!
===
5 лютого четверо чоловіків у традиційних гуцульських костюмах зіграли на трембітах на барикадах у Києві. За словами музик, вони приїхали з Верховини і грають для активістів на справжніх карпатських трембітах, щоби зміцнити їх бойовий дух і підняти настрій. А також таким чином вирішили відігнати "нечисту силу" зі столиці. Також вони підійшли до кордону працівників внутрішніх військ і заграли для них також. Однак з боку правоохоронців вийшла якась людина з гучномовцем і відповіла погрозами та лайкою.

Мітингувальники зраділи гостям. Багато хто підходив до гуцулів, аби сфотографуватися з ними на пам'ять. Зробили це і деякі політики. "Коли немає часу на поїздку в Карпати, тоді Карпати з`являються в Києві. Справжні гуцули з Верховини на Євромайдані. А як вони грають на трембітах!", - зазначила прес-секретар Юрія Луценка Лариса Сарган.

Крім того, біля барикад відбувся традиційний молебень - священики молилися за мирне вирішення конфлікту. Також свою акцію провели й матері з гаслами "Чужих дітей не буває", "Путін, не вбивай наших дітей" і "Росія, підтримай український народ". Жінки закликали обидві сторони не застосовувати насильства.



( Ще три світлини: )

Відео:

Кадри довгоочікуваного "сніжного сезону" в Берегові, відзняв мій цімбор на телефон (ми з ним обидва, як навмисне, фотики не взяли, журналісти, блін...):



( + 4 )

І відео:

Зазвичай, я притримуюсь тут правила, заведеного засновницею спільноти - уникати політики.
Але наразі жорстко дотримуватимусь його не можу, бо ж НЄ МОГУ МОЛЧАТЬ !
Тому - політичне, але з закарпатським колоритом.

1. Сьогоднішня акція "Друзів Боржавської вузькоколійки" та інших ("Сьогодні, 18 січня 2014 року, на Боржавській вузькоколійці відбулася акція на підтримку Євромайдану у м.Київ. Ініціативу ГО "Боржавська ініціатива" підтримала молодь міста Іршави, ГО Народна Рада Закарпаття, Інформаційно-туристичний центр "Мукачево" та Іршавський осередок політичної партії "Свобода". Маршрут потяга ст.Іршава- ст.Хмільник - ст.Виноградів") :



( + 2 )

2. Народ повинен знати своїх героїв (бо вони в нас деколи надто скромні й не хваляться).

Чоловічий хор "Купаж" під керівництвом Ігоря Полянського з закарпатського міста Берегово нещодавно повернувся з Києва, де колядував на головній сцені столичного ЄвроМайдані та у приміщенні КМДА.

Колективу виповнилося вже шість років, він беру участь у багатьох урочистих подіях на Закарпаті та сусідніх областях.
Минулого року до відзначення 135-ї річниці з дня народження Василя Пачовського (1878–1942), письменника і поета, редактора часопису "Народ", який вчителював в українській гімназії м. Берегова, було складено програму колядницького дійства з історичним екскурсом в майже столітню українську "русинську" історію міста. Завдяки сімейним архівам дізналися про те, як колядували гімназисти першої на Закарпатті української гімназії під керівництвом свого духовного наставника Василя Пачовського. Було віднайдено невідомі дотепер широкому загалу колядки "Нині, Адаме, возвеселися…", "Радість Бог нам посила…", "Тешуть теслі з срібла сани…" та віншування.
Деякі з цих колядок вирішили цього року виконати і у центрі Києва, де відбувається ЄвроМайдан. Колектив з Берегова запросили організатори святкового концерту.
Цикл Різдвяних свят учасники хору завершують 19 січня на Водохреща, де занурюються у воду озера в селі Дідове (Дийда), яке освячується за православною традицією молебнем, бажаючи одне одному здоров'я, народу - волі та кращої долі, а країні - процвітання та свободи.



Джерело: Мукачево.NET

От і відбувся перший з анонсованих на 2014 рік фестивалів на Берегівщині - фестиваль гурки та ковбаси в прикордонному селі Астей (в радянському минулому - Лужанка). Я по технічних причинах (перша з яких втома від розтянутих аж по нині вакацій) не поїхав, відтак, репортаж мого товариша.

===

11 січня у селі Астей (Берегівщина) розпочався перший фестиваль ковбаси та гурки - які готують за угорськими традиційними рецептами. Цікаво, що гурку (або ковбасу-кров'янку) тут роблять переважно чоловіки. Чому? Бо це досить важка робота, яка потребує чоловічої сили. Але без жінок теж не обійтися - вони займаються приготуванням інших страв. Отже, для всіх є купа роботи. А смачний фестиваль триває - радимо вам завітати на нього ще сьогодні!





( Більше всього такого: )

Дуже сумна новина, і велика втрата для закарпатського краєзнавства. Сьогодні поховали...

Обірвалося життя невтомного літописця Мукачева Олексія Філіппова

17 грудня 2013 року обірвалося життя закарпатського журналіста, краєзнавця, історика, члена-кореспондента Української академії геральдики Олексія Філіппова.

Упродовж останніх років Олексій Філіппов видав чимало науково-популярних книжок-досліджень, в яких розвінчував міфи, серед них – "Таємниця герба Підкарпатської Русі", "Питання створення прапора Підкарпатської Русі", "История Мукачевского замка", „Історична символіка поселень Мукачівського району”, „Під плащем Святого Мартіна (Історія герба міста Мукачева 1376-1943 рр.)”, „Збірник публікацій по геральдиці 1994-2010 років” та інші.

Своє життя краєзнавець присвятив дослідженню невідомої історії свого рідного міста - Мукачева. Наприклад, книга "40 міфів про Мукачево", як й інші видання автора, створена на основі його кількарічної роботи із першоджерелами в архівах Закарпаття та України, а також із залученням праць іноземних істориків та геральдики. Минулого року побачив світ історичний збірник під загальною назвою «Історії Мукачева чехословацької доби (Збірник документальних нарисів)» та "50 нових легенд про Ужгород і Закарпаття".

Книги О.Філіппова, що видавалися на українській та російській мовах, стали незамінними додатковими матеріалами для всіх, хто цікавиться історією Закарпаття, для студентів та викладачів УжНУ та інших навчальних закладів, путівниками для туристів.

Останнім часом Олексій Ігоревич важко хворів. Його смерть стала великою втратою як для друзів, близьких, так і для всього Закарпаття.

 "Щойно повідомили по телефону про те, що помер Олексій Філіпов, журналіст, краєзнавець, історик і просто добрий і дивовижно доброзичливий знайомий багатьох із нас. В моїй пам'яті він зостанеться людиною, що наполегливо шукала істину", - написала у своєму блозі журналіст Ірина Мадрига. «Понад чверть століття я знаю Олексія Філіппова. Ще на зорі своєї журналістської роботи у тодішньому «Прапорі перемоги» поріг мого кабінету переступив такий собі «робкор» Олексій Філіппов. І запропонував матеріали, які в кінці вісімдесятих повністю руйнували тодішні ідеологічні кліше та, за його висловом, «исторические сказки». Власне, весь його доробок присвячений руйнуванню міфів і легковажних тверджень в оцінці минулого Закарпаття. Я знаю, що чимало рафінованих журналістів не вважали Філіппова журналістом і при нагоді це підкреслювали. Я знаю, що чимало істориків так само не вважали його істориком і принагідно про це нагадували. Дехто не терпів його українофобських поглядів і сприймав не інакше , як «агента Москви». Але він ніколи не був кон’юктурником, він не міг писати ні журналістські статті на замовлення, ні історичні розвідки під модні «віяння». Він довіряв тільки його величності – факту. Він ніколи не ховався за псевдонімами та « ніками», а в будь-яку дискусію вступав з відкритим обличчям, оголеним та беззахисним. Росіянин з низин, з плебсу, без університетів і вишколеності, чим йому нерідко дорікали, він досконало вивчив чужинецькі мови – українську, англійську, латину, польську, угорську, чеську, словацьку, німецьку, чим надзвичайно гордився, бо знання мов давало суттєву перевагу у вивченні архівних манускриптів. Так само він самотужки освоїв ремесло художньої фотографії, а ще осягнув тонкощі геральдики та вексилології.

Колись, у тридцятих роках минулого століття, Андор Шош впорядкував книгу «Архів привілейованого міста Мукачева», в якій узагальнив найбільш помітні історичні віхи Мукачева. Можна сказати, що Олексій Філіппов вніс достойну сторінку в літопис нашого міста, адже його історичні нариси найбільш повно і безпристрасно відображають не одне століття нашої складної і звитяжної історії», - Юрій Клованич, засновник та багаторічний редактор закарпатських газет «Старий Замок» та «Паланок», господар етно-садиби «Кельтський двір».

Останньою книгою Олексія Філіппова стала збірка із серії краєзнавчих нарисів «Кельти на берегах Латориці». Місяць тому її було презентовано у «Кельтському дворі» в Мукачеві. Книга мала вийти також на російській та англійській мовах.



( Книги: )

Похвалюся: нарешті вийшло в друк двомовне (українською та угорською) видання "Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини" - матеріяльний результат дворічного проекту «Забезпечення передумов для створення міжнародного транскордонного Природного парку Сатмар-Берег» (ще одним стала детальна карта Берегівського району). Солідна книжка складається з двох досліджень - архітектурних та природних цінностей Берегівського району. Перша частина в основному виконана мною, дещо по ходу роботи я викладав і в цій спільноті (але ще не все). Друга - більш фахова, стосується екологічно цінних видів рослин та біоти Берегівщини.


Книга може легко слугувати довідником з архітектури Берегова та УСІХ сіл району.
Виглядає так (оскільки папір файний, глянцевий, то фотографувалось з проблемами):



( Більше картинок: )

Нещодавно Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Ф. Потушняка створила на своєму сайті сторінку з електронною  базою "Художники Закарпаття".

База, я б сказав м"яко, ще потребує доробки та вдосконалення, але цікавим користуватися можна.

Кілька екземплярів з бази (де, окрім взірців творчості, додані біографії художників):


Міхай Мункачі, Буря в степу


Федір Манайло, Гуцульська комора

( Ще мистецтва )